Статті

Інтелектуальні розмови під час війни

Сьогодні згадалася осінь 2018-го. Тоді 92 бригада боронила позиції в Авдіївці…

Нескладні функції прес-офіцера полягали в тому, щоб супроводжувати журналістів і операторів під час зйомок, надавати можливість знімальним групам переважно новинарних програм відвідати бійців на передовій і поспілкуватися з ними.

Continue reading

Спадкоємці козацької слави

У Великих Будищах на Полтавщині два чоловіки – Олег Коваленко й Сергій Азаров – на подвір’ї одного з них копали вигрібну яму. А наткнулися на старовинний гончарський горн для випалювання кераміки. Свого часу камера горну була закладена посудом і кахлями, але з якоїсь невідомої причини їх так і не випалили…

Continue reading

Про одну спільну культурну традицію

Пропагандисти із рашки – скабєєво-соловйовсько-кісєльовське стадо – почали використовувати новий наратив. Виявляється, що до відсутності української нації й української державності, яких «нікогда нє било», слід додати ще й українську національну культуру. Саме ту культуру, яку орки споконвічно крали так, що на сьогоднішній день вона склала більше половини російського «отєчєствєнново наслєдія». Тепер потомственні клептомани стверджують, що Русь і поляни, борщ і вареники, різдвяні колядки й новорічні щедрівки в них «билі всєгда».

Але я хотів зачепити дещо іншу тему. Як би це не дивно здавалося на перший погляд, існує необхідність написати про творення спільної культури. Вірніше, спільного творення культури тутешніх мешканців і східних сусідів.

Полтавщина. Літнє сонце обігріває хазяйські горóди з рядками картоплі, капусти, моркви й буряків. Квітне й зав’язується городина – огірки й помідори, гарбузи, кавуни й дині. Та чого тільки не здатна виростити щедра українська земля! А за городом, а то й на узбіччі городу чи прямо посеред городу – могила й хрест. Ці ознаки кладовищ на плодовитій землі з’явилися в минулому столітті, в 20-х, 30-х, 40-х роках.

Дослідник історії та етнографії Полтавщини доктор наук Анатолій Щербань уважає, що 80 % таких поховань є наслідком голодоморів. Знесилені голодом люди просто фізично нездатні були доправити до кладовища померлого члена родини, тому й влаштовували гірке поховання прямо на городі. Городі, що вдосталь годував усю сім’ю, а потім прийняв до себе небіжчика. І, як би цинічно це не виглядало, мерли люди від голоду, із-за нестачі продуктів у найродючішому регіоні європейського континенту.

У кривавому ХХ столітті голодували українці часто й багато. Голодували в «брацкой сєм’є народов». Але найстрашніші періоди, названі пізніше «голодоморами», припали на 1921–1923, 1932–1933 і післявоєнні 1946–1947 роки. Це й є перший, другий і третій українські голодомори. Причиною першого дослідники називають етнічні чистки корінного населення для подальшого заселення споконвічних українських земель зайдами з-за порєбріка. Другий був навмисно зорганізований, щоб придушити національно-визвольні протести та зігнати людей у колгоспи – прообрази «брацкой сєм’ї народов» на місцях. А якщо додати, що й у 30-х роках відбувалися масові заселення зі «срєднєй паласи расії» прямо в домівки винищених голодом українців, то щодо сім’ї народів усе сходиться й співпадає.

Причиною третього голодомору, так званого «післявоєнного» стало бажання допомоги новим братським країнам. І тут є про що розповісти. Ті, хто пережив війну й пам’ятають її, жодного разу не могли мені пояснити, чому під час окупації та бойових дій голоду не було, а після «вєлікой пабєди» він трапився?

Ось вам відповідь! Під час окупації німецькі нацисти, звичайно ж, відбирали в українців продукти, щоб годувати власну армію, але апетити в них були куди менші, ніж у російських комуністів. А після звільнення українських земель до Європи, що воювала, надходила гуманітарна допомога з усього світу від союзників у Другій світовій війні й зокрема Америки, яку завжди так ненавиділи на росії.

Але війна скінчилася й «победоносний» марш красної армії створив у Європі новий анклав. Тоді до «брацкіх народов» у межах союзу доєдналися «брацкіє страни». І їм треба було допомагати! І допомагати за рахунок українців! Тому «мудра» політика партії не придумала нічого іншого, як відібрати все зерно в Україні й відправити за кордон. А позбавлені збіжжя українці, як у 20-х і 30-х роках, мерли з голоду та ховали своїх померлих за городами, на узбіччях городів чи посеред городів.

І тут доречно провести паралель нім двома культурними традиціями двох народів. Якщо українці біля століття продовжують зберігати пам’ять про загиблих в голодомори співвітчизників, доглядають за могилами, міняють хрести, не знищують поховання. То представники колись нам «брацкаво» російського народу кидають своїх загиблих воїнів, добивають поранених, в тіла, яким пощастило бути вивезеними на росію, ховають безіменними, щоб приховати військові втрати від власного населення. Орки й дикуни!

Але зараз не про це. Ми провели такий історичний екскурс лише за для вивчення культурного феномена поховання в городах, який, як зазначалося, є спільною культурною традицією двох народів – українського й російського. Росіяни нас убивали, а ми ховали загиблих. І так виник цей культурний феномен! І так продовжується понад три сотні років!

«Брацкій» народ! Нічого не скажеш!..

Заборона московського патріархату – не на часі, або Відповідь народним депутатам

Сьогодні до Опішні на Полтавщині привезли частку мощей святителя Миколая Чудотворця. Така непересічна для українського селища подія відбувалася в Свято-Михайлівському храмі ПЦУ.

Continue reading

Тероборона потребує допомоги!

Зараз, коли наші ЗСУ, нацгвардія та тероборона продовжують кілометр за кілометром звільняти Харківщину, хочу вам розповісти лише про одну людину. Людину, яка ніколи не проходила повз ті проблеми, що виникали перед нашою державою та її громадянами.

Ідеться про громадського діяча та волонтера Віктора Трубчанова. Це його зусиллям мають завдячувати ті, хто відчув реальну підтримку та захист від громадської організації «Антикорупційна Рада», проєкту «Справедливий Суд».

Continue reading

«Червоний Хрест» і переселенці, або Шабаш піару в місті Полтава

За останні кілька днів запам’яталася та вразила фраза невідомого автора з мережі: «Поки герої на передовій вигризають кожну перемогу, тилові щури торгують привезеною до України гуманітаркою». Ця проблема особливо гостро повстала під час війни, а говорити про її межі почали два-три тижні тому.

Люди, які жили корупцією й всілякими способами її заохочували, виявилися не в змозі відразу стати чесними в часи бойових дій. Тому й накопичують на складах не лише одяг і продукти, а й каски, бронежилети, тепловізори – все, чого так потребують наші захисники на передовій. У воєнні часи, це має каратися не лише як розкрадання чи мародерство, а значно жорстокіше. Це – праця на агресора та проти власної держави й такі дії повинні кваліфікуватися як зрада. Державна зрада!

Continue reading

Відблиски Красного Луча в Червонозаводському судочинстві

Сьогодні мінували Червонозаводський суд. І відновили доступ до нього якраз перед нашим приходом. Тому трапилося так, що учасники процесу вже в суді, а судді з секретарями й помічниками ще тільки повертаються до власних кабінетів.

Continue reading

Прокурори-фальсифікатори ігнорують судові засідання

15 березня 2016 року прокурори Даниляк і Трифонов з Червонозаводської прокуратури сфальсифікували кримінальне провадження про побиття луганського прокурора Ковальова.

Continue reading