Якою б затяганою не була ця фраза, але вона є правдивою. Наше ЗСУ, наші стратеги й тактики, наші журналісти й блогери творять нову історія. Вєлікая расія, а за суттю своєю московія, яка сотні років окуповувала чужі землі й знищувала цілі народи, починає тріщати й сипатися.

Continue reading →

Зараз наша країна переживає тяжкі часи й платить дорогу ціну за те, щоб нарешті звільнитися від російської окупації, яка продовжується понад три з половиною сотні років.

Ми безмежно вдячні військовослужбовцям Збройних сил України та підрозділам Територіальної оборони. Це завдяки Вам Україна живе, бореться й знищує загарбників, звільняючи власні території від нечесті, яка прийшла зі зброєю на Нашу Землю!

Ми захоплюємося працездатністю українських волонтерів, що підтримують і опікуються військовими та цивільними в звільнених від ворога містах і селах. Ви – найкращий приклад для наслідування!

Ми бачимо, як нелегко українським матерям в умовах війни вдома та за кордоном виховувати та навчати своїх дітей. Румунія й зокрема повіт Вилча, де ми виступаємо за місцевий клуб «SCM Râmnicu Vâlcea», прийняли велику кількість переселенців з України та всіма силами намагаються їм допомагати.

Як українські громадянки й спортсменки національної збірної команди України, ми не можемо стояти осторонь і бути непричетними до тих подій, що сьогодні відбуваються в нашій державі. Не зважаючи на те, що наші можливості є достатньо обмеженими, ми прийняли рішення співпрацювати з місцевими школами, створеними для українських дітей. Тепер учні з України є шанованими гостями на наших тренуваннях та іграх. Ми намагаємося прививати їм любов до спорту, організовувати їхнє дозвілля.

Розуміємо, що то є невелика робота, але разом з тим, якщо кожен на своєму місці буде дбати про підтримку, відродження, майбутнє України – все це врешті решт стане неоціненним вкладом у Нашу Спільну Перемогу!

Слава Україні!!!

Капітан жіночої збірної України з гандболу Ірина Глібко

Гравчиня збірної України з гандболу Євгенія Левченко

Не можу сказати, що про волонтерів і специфіку їхньої діяльності я знаю все й достеменно. Але майже п’ять років служби в ЗСУ, постійне спілкування з людьми, які всіма силами підтримували бійців на фронті, участь в організації й проведенні грандіозного заходу «Зустріч волонтерів у 92-й бригаді» надали дуже багато цінної інформації.

Continue reading →

Сьогодні згадалася осінь 2018-го. Тоді 92 бригада боронила позиції в Авдіївці…

Нескладні функції прес-офіцера полягали в тому, щоб супроводжувати журналістів і операторів під час зйомок, надавати можливість знімальним групам переважно новинарних програм відвідати бійців на передовій і поспілкуватися з ними.

Continue reading →

6 липня практично вся Опішня, що на Полтавщині, зустрічала героя з війни…

А потім проводжала його…

Проводжала в засвіти…

Continue reading →

У Великих Будищах на Полтавщині два чоловіки – Олег Коваленко й Сергій Азаров – на подвір’ї одного з них копали вигрібну яму. А наткнулися на старовинний гончарський горн для випалювання кераміки. Свого часу камера горну була закладена посудом і кахлями, але з якоїсь невідомої причини їх так і не випалили…

Continue reading →

Пропагандисти із рашки – скабєєво-соловйовсько-кісєльовське стадо – почали використовувати новий наратив. Виявляється, що до відсутності української нації й української державності, яких «нікогда нє било», слід додати ще й українську національну культуру. Саме ту культуру, яку орки споконвічно крали так, що на сьогоднішній день вона склала більше половини російського «отєчєствєнново наслєдія». Тепер потомственні клептомани стверджують, що Русь і поляни, борщ і вареники, різдвяні колядки й новорічні щедрівки в них «билі всєгда».

Але я хотів зачепити дещо іншу тему. Як би це не дивно здавалося на перший погляд, існує необхідність написати про творення спільної культури. Вірніше, спільного творення культури тутешніх мешканців і східних сусідів.

Полтавщина. Літнє сонце обігріває хазяйські горóди з рядками картоплі, капусти, моркви й буряків. Квітне й зав’язується городина – огірки й помідори, гарбузи, кавуни й дині. Та чого тільки не здатна виростити щедра українська земля! А за городом, а то й на узбіччі городу чи прямо посеред городу – могила й хрест. Ці ознаки кладовищ на плодовитій землі з’явилися в минулому столітті, в 20-х, 30-х, 40-х роках.

Дослідник історії та етнографії Полтавщини доктор наук Анатолій Щербань уважає, що 80 % таких поховань є наслідком голодоморів. Знесилені голодом люди просто фізично нездатні були доправити до кладовища померлого члена родини, тому й влаштовували гірке поховання прямо на городі. Городі, що вдосталь годував усю сім’ю, а потім прийняв до себе небіжчика. І, як би цинічно це не виглядало, мерли люди від голоду, із-за нестачі продуктів у найродючішому регіоні європейського континенту.

У кривавому ХХ столітті голодували українці часто й багато. Голодували в «брацкой сєм’є народов». Але найстрашніші періоди, названі пізніше «голодоморами», припали на 1921–1923, 1932–1933 і післявоєнні 1946–1947 роки. Це й є перший, другий і третій українські голодомори. Причиною першого дослідники називають етнічні чистки корінного населення для подальшого заселення споконвічних українських земель зайдами з-за порєбріка. Другий був навмисно зорганізований, щоб придушити національно-визвольні протести та зігнати людей у колгоспи – прообрази «брацкой сєм’ї народов» на місцях. А якщо додати, що й у 30-х роках відбувалися масові заселення зі «срєднєй паласи расії» прямо в домівки винищених голодом українців, то щодо сім’ї народів усе сходиться й співпадає.

Причиною третього голодомору, так званого «післявоєнного» стало бажання допомоги новим братським країнам. І тут є про що розповісти. Ті, хто пережив війну й пам’ятають її, жодного разу не могли мені пояснити, чому під час окупації та бойових дій голоду не було, а після «вєлікой пабєди» він трапився?

Ось вам відповідь! Під час окупації німецькі нацисти, звичайно ж, відбирали в українців продукти, щоб годувати власну армію, але апетити в них були куди менші, ніж у російських комуністів. А після звільнення українських земель до Європи, що воювала, надходила гуманітарна допомога з усього світу від союзників у Другій світовій війні й зокрема Америки, яку завжди так ненавиділи на росії.

Але війна скінчилася й «победоносний» марш красної армії створив у Європі новий анклав. Тоді до «брацкіх народов» у межах союзу доєдналися «брацкіє страни». І їм треба було допомагати! І допомагати за рахунок українців! Тому «мудра» політика партії не придумала нічого іншого, як відібрати все зерно в Україні й відправити за кордон. А позбавлені збіжжя українці, як у 20-х і 30-х роках, мерли з голоду та ховали своїх померлих за городами, на узбіччях городів чи посеред городів.

І тут доречно провести паралель нім двома культурними традиціями двох народів. Якщо українці біля століття продовжують зберігати пам’ять про загиблих в голодомори співвітчизників, доглядають за могилами, міняють хрести, не знищують поховання. То представники колись нам «брацкаво» російського народу кидають своїх загиблих воїнів, добивають поранених, в тіла, яким пощастило бути вивезеними на росію, ховають безіменними, щоб приховати військові втрати від власного населення. Орки й дикуни!

Але зараз не про це. Ми провели такий історичний екскурс лише за для вивчення культурного феномена поховання в городах, який, як зазначалося, є спільною культурною традицією двох народів – українського й російського. Росіяни нас убивали, а ми ховали загиблих. І так виник цей культурний феномен! І так продовжується понад три сотні років!

«Брацкій» народ! Нічого не скажеш!..

Сьогодні до Опішні на Полтавщині привезли частку мощей святителя Миколая Чудотворця. Така непересічна для українського селища подія відбувалася в Свято-Михайлівському храмі ПЦУ.

Continue reading →

Зараз, коли наші ЗСУ, нацгвардія та тероборона продовжують кілометр за кілометром звільняти Харківщину, хочу вам розповісти лише про одну людину. Людину, яка ніколи не проходила повз ті проблеми, що виникали перед нашою державою та її громадянами.

Ідеться про громадського діяча та волонтера Віктора Трубчанова. Це його зусиллям мають завдячувати ті, хто відчув реальну підтримку та захист від громадської організації «Антикорупційна Рада», проєкту «Справедливий Суд».

Continue reading →

За останні кілька днів запам’яталася та вразила фраза невідомого автора з мережі: «Поки герої на передовій вигризають кожну перемогу, тилові щури торгують привезеною до України гуманітаркою». Ця проблема особливо гостро повстала під час війни, а говорити про її межі почали два-три тижні тому.

Люди, які жили корупцією й всілякими способами її заохочували, виявилися не в змозі відразу стати чесними в часи бойових дій. Тому й накопичують на складах не лише одяг і продукти, а й каски, бронежилети, тепловізори – все, чого так потребують наші захисники на передовій. У воєнні часи, це має каратися не лише як розкрадання чи мародерство, а значно жорстокіше. Це – праця на агресора та проти власної держави й такі дії повинні кваліфікуватися як зрада. Державна зрада!

Continue reading →