ОДА ПОЛІЦЕЙСЬКІЙ РЕФОРМІ (на прикладі одного відділу, що став управлінням)

І

У черговий раз відвідавши Київський райвідділ… Ой, вибачте! Харківське районне управління № 1 (Київське). Ось яка у нас реформа поліції!!!

Так от, відвідавши це управління, в якому тепер чомусь гірше, ніж було у відділі, я подумав, чи може наша поліція (не важливо – до реформи чи після неї) працювати так, щоб не порушувати законодавство? І зрозумів, що – ні, наша поліція так працювати не може. І не тому, що не те намагаються реформувати. Проблема в іншому.

Скажімо, в чоловіка з дитинства закладені садистські комплекси, йому подобається бити, знущатися, принижувати інших людей. Коли він буде задовольняти свої злочинні потреби в повсякденному житті, то цілком може бути покараним і опинитися там, де й мають знаходитися злочинці. А коли такий чоловік іде працювати в поліцію, там він може все це робити абсолютно безкарно.

Чи, приміром, хворіє людина на клептоманію, ніяк не може не красти. І знову ж – місце їй у поліції! Там можна не лише красти, а й безпідставно звинувачувати заради отримання викупу й нічого їй за це не буде! У кращому випадку. У гіршому – відмажуть колеги, які підтвердять, що побитий і обкрадений громадянин винен сам! А співробітник діяв згідно до інструкцій і функцій, на нього покладених. А ще громадянин чинив злісну непокору працівнику поліції, коли той його грабував, бив і принижував. І як його після такого правоохоронцеві можна було не бити, не грабувати й не принижувати?! Так що все згідно з чинним законодавством!..

І таких людей, на мою думку, в поліції безліч. Це ті, що вибирали собі професію головним чином для того, щоб можна було безкарно порушувати закони. Вони йшли туди тільки для цього! А тепер від них вимагають усього цього не робити! А в чому ж тоді сенс професії? У чому сенс роботи в поліції? Кому потрібні всі ці реформи? Я впевнений, що нікому! У поліції – нікому!

Це все, що слід знати, коли ви задаєтеся питанням, чому ж реформи, якщо вони й були, не дають не те що відчутних, а жодних результатів?!

ІІ

А тепер повернемося до Київського, що в місті Харків, ні, не управління, а ще районного відділу. Не так давно працював там керівник слідства на прізвище Ништик. Уславився він тим, що дуже фахово боровся з чинним законодавством, а найбільше зі статтею 214 Кримінально-процесуального кодексу.

Ця стаття зобов’язує слідчого чи прокурора вносити повідомлення про злочин до ЄРДР і розпочинати розслідування, в процесі якого, на основі певних доказів чи їхньої відсутності, встановити, дійсно був злочин чи ні. І якщо ні, то таке провадження закривається з відповідною постановою в єдиному реєстрі. Так має бути за законом. Але ж Ништик до поліції йшов із іншою метою… Тому начальник слідства, що називається, на око визначав, у якій заяві є склад злочину, а де його немає. І кому там потрібні ті докази та підстави?!

Коли ж Ништик вирішував, що в повідомленні сумнівні дані про злочин, він розписував його на дільничних. Після цього знайти заявнику власну заяву було вже неможливо – вона губилася в паперах дільничних інспекторів і ніхто, ніколи й нічого не повідомляв заявникам про долі їхніх повідомлень.

Це була реформа поліції від Ништика, а саме майстер-клас, як потрібно успішно боротися зі ст. 214 КПК.

ІІІ

25 січня я подав заяву про скоєння злочину… навіть і не знаю, чи то ще до Київського районного відділу, чи все до управління? Але подав до канцелярії, де належно її зареєстрували… І став чекати…

А за статтею 214-ю слідчий не лише має внести дані та відкрити провадження за 24 години. Протягом наступної після цього доби він ще й має повідомити заявника, що його заява внесена, номер провадження такий-то, а розслідує його такий-то слідчий.

Але минув день, минув другий. І на одинадцяту добу я сам завітав до Харківського районного управління № 1. Прийшов до тієї самої канцелярії і отримав відповідь, що новий керівник слідства Сергій Лінник мою заяву розписав… на дільничного!

У черговій частині мені назвали прізвище дільничного й запевнили, що протягом 11 діб він активно й наполегливо розслідує це повідомлення. Але ж в ст. 214 нічого не говориться про дільничного, там є лише слідчий і прокурор. Отже, новий керівник Лінник, йдучи кривим шляхом попередника Ништика, порушив норму закону?

– Нічого подібного, – говорить черговий. – Так і має бути!

І починає розповідати, як він розуміє, що необхідно робити поліцейському в таких випадках.

– Але я посилаюся на статтю 214-у, а на що посилаєтеся ви? – ставлю провокаційне запитання.

– На закон про поліцію, – чітко рапортує черговий.

Хочу дізнатися, на яку саме статтю чи пункт, але розумію, що в чергового пізнання про цей закон такі самі, як і про КПК, ККУ та інші кодекси законів, включаючи Конституцію України.

Тут ще потрібно зробити відступ і зазначити, що для працівників поліції не знати законодавство (від слова «взагалі») так само притаманно, як і задовольняти свої протизаконні бажання. Тому в мене з’явилася така думка: а може поліцейські так часто порушують законодавство, що просто не знають його? Але ж вони вивчили і часто повторяють фразу: «Незнанія закона нє асвабаждаєт ат атветственності!» Чи може їм просто невідомо, що ця фраза означає?..

IV

Розуміючи, що маю справу з відвертим і зухвалим порушенням закону з боку поліцейського чиновника, запитую в чергового, а чи можна якимось чином повідомити керівника слідства, що він є правопорушником? Чи можна повідомити про це керівника відділу… пробачте, управління?

– Ні, – відповідає черговий. – У нас немає особистого прийому в зв’язку з карантином.

Але ж особистий прийом – далеко не єдина форма донесення інформації до керівників щодо порушень чи відвертих злочинів, скоєних його підлеглими. Але чиновники від поліції вирішили просто відсторонитись від виконання власних обов’язків і вже майже рік (!) посилаються на карантин і відсутність особистих прийомів громадян.

– Чи можете ви, – запитую в чергового, – доповісти керівнику про це порушення?

– Ні, – відповідає, – в нього зараз нарада…

V

У фойє районного управління є майже вся інформація щодо посадовців різного рівня – загальноукраїнського, обласного. А ось керівництво районним управлінням представлено недостатньо. Замість перших трьох осіб – порожні рамки. Розумію, що фото не встигли зробити! До літа, сподіваюся, з’являться, якщо цих не змінять на більш достойних. А скільки часу потрібно, щоб роздрукувати на клаптику паперу прізвище й посаду? Це ще раз доводить, що керівництво поліції дійсно відсторонились від виконання покладених на них функцій.

Телефоную на «гарячу» лінію МВС, повідомляю на 102 про скоєння правопорушення начальником слідства, намагаюся викликати наряд, щоб зареєстрували службовий злочин. Телефон прокуратури, написаний у фойє не відповідає дійсності. Знаходжу належний номер і повідомляю туди. Навколо маса працівників поліції, та всім їм наплювати на те, що вони тут ходять, пишуть якісь звіти, отримують зарплати, але є абсолютно непотрібними ні громадянам, ні державі. Вони потрібні лише самим собі, щоб ходити тепер уже в управлінні, писати звіти та отримувати зарплати… Жах!

P. S. У цей же день знайшов дільничного. Виявилося, що в нього немає моєї заяви. І не було! Говорить, десь її бачив, але, очевидно, розподілили іншому дільничному. Якому – невідомо!..

Слава реформованій поліції України!!! (Без цього в оді не можна!..)