Казка про прокуратуру, поліцію, суд і двадцять тисяч американських доларів

Автор: Олександр Гребенюк
За мотивами сучасного українського фольклору

Суддя Ігор Караченцев

Суддя Ігор Караченцев через сім років після пригоди виніс вирок аж у три!


Це одна із тих численних історій, що наочно демонструє, як працюють слідчі органи поліції, залежні чи продажні суди та як все це контролює й покриває прокуратура. Тому й виходить, що органи працюють не на організм, тобто державу, не заради народу, а виключно для поліціантів, суддів і прокурорів.

Щоб максимально спростити сюжет почнемо так: жили собі два сусіди — Сашко й Андрій. Була в них земля, якою володіли також по сусідськи, що означає — спільно. А потім якось виявилося, що Андрій уже й не власник спільного наділу. Він із якоїсь причини став належати іншому персонажу — Сергію, куму Сашка.

Оскільки така оказія трапилася не зовсім по сусідськи, то й виникла між колишніми компаньйонами сварка. Переважно на словах. І лише в кінці Андрій дотягнувся таки до сусідової потилиці й дав ляпаса. Сашко ж, у свою чергу пообіцяв, що засудить і засадить кривдника.

Тоді на ці слова ніхто ніякої уваги не звернув. А даремно…

Та й на що було звертати увагу, якщо, так званий, «потерпілий» від проведення експертизи відмовився? Але за рік після пригоди він уже мав тяжкі тілесні пошкодження, які спричинили не менш тяжке захворювання кісти головного мозку. Правда, було це лише на папері, але слідчі відкрили кримінальне провадження й почали слідство. Воно ледь рухалося, кілька разів припинялося за відсутності складу злочину. А час також не стояв на місці — й так минуло аж п’ять років.

І ось тут почався новий етап слідства за статтею набагато важчою. Та й слідство було багато наполегливішим. Віднайшлися зовсім випадкові свідки. Виявляється, що все те бачив Сергій, кум Сашка. Він спостерігав з-під паркана, його дружина — через домофон, а донька — з третього поверху. Ось ці неочікувані й цілком випадкові очевидці, які за збігом обставин п’ять років тому заїхали до Андрія в гості, зіграли свої коронні ролі, причому як у прямому, так і переносному значенні.

А далі слід дещо відступити від ознак казкового жанру, оскільки слідчий Дмитро Галян передав справу до суду, прокурор Станіслав Бойко підтримував обвинувачення, а суддя Ігор Караченцев через сім років після пригоди виніс вирок аж у три! Мається на увазі — в три роки позбавлення волі. Із взяттям під арешт прямо в залі суду.

Тепер ви розумієте, що ні Сашко, ні Сергій, ні, навіть, Андрій не є головними героями цього переказу, який переповіли мені дружина й брат того ж таки «засудженого» й «засадженого».

А ще вони стверджували, що пішов якось брат до «потерпілого» Сашка й запропонував йому дві тисячі американських доларів, щоб визволити брата із-за грат. А Сашко начебто відповів:

— Ти мабуть жартуєш? Я слідчому, судді й прокурору віддав двадцять тисяч, а ти хочеш усе повернути за дві?

Ну й назвемо ще кілька прізвищ із автентичної народної оповіді. Стверджують, начебто наш герой Сашко і прокурор Бойко мають приятельські стосунки з високопосадовцями обласної прокуратури області на прізвища Маслій і Степанов. Розповідають, що призначена була апеляція, але напередодні засідання до головуючого судді Гришина завітали ті самі Маслій і Степанов. І слухання перенесли на невизначений термін…

Звичайно, я в таку нісенітницю не вірю! Не можуть такі поважні люди ходити до не менш поважних… усього за двадцять тисяч, нехай і американських грошей! Але ж Андрій сидить, а слухання за апеляційною скаргою майже півроку так і не можуть розпочати…

Ви запитаєте, для чого вам усе це розповідаю? Та з однією лише метою: щоб усвідомили, що на місці Андрія міг бути будь-хто. Ви, наприклад. Так-так, ви, шановний читачу! Бо коли замість законів використовується авторитет степанових і масліїв, гришиних і караченцевих, бойків і галянів, питання, хто буде відбувати покарання, не таке вже й важливе. Це дійсно може бути будь-хто! Були б двадцять тисяч доларів, а стаття завжди знайдеться!..

Пам’ятаєте, у Хемінгуея: «Не запитуй, за ким дзвонять…» Отак і в нас, не питай, хто й у чому винен? Бо винні ми всі! Завідомо. Апріорі. І найбільша наша провина в тому, що вказані тут люди й досі працюють у поліції, прокуратурі, судах. Звичайно ж, не на державу, звісно не заради народу, а виключно для себе, своїх статків і власного добробуту!

Ось така вийшла казка! Комусь бубликів в’язка, а комусь…

comments powered by HyperComments
Ще записи про Гришин П. В., Караченцев І. В.