СПРАВА ПРО ПРОКУРОРА

ІІ

Ні, луганський прокурор Денис Ковальов був занадто луганським, чи може занадто прокурором, щоб на лозунг «Слава нації!» відповісти: «Смерть ворогам!»

Слава нації!

Може він також, як і секретар суду Лєра, вважав таке привітання націоналістичним. Чи, навіть, буржуазно-націоналістичним. Денис вирішив вибрати іншу тактику й у відповідь він повторював свою (не націоналістичну!) мантру: «Што ви дєлаєтє?! Ви нарушаєтє закон!.. Што ви дєлаєтє?..

І робив він це з таким азартом, що бризки слини з його орального отвору забризкували й покривали все навколо. І, як пізніше розповідав цей самий активіст, він хотів усього-на-всього відштовхнути від себе слинявого прокурора, щоб не бути запльованим остаточно. Коли ж лише доторкнувся до Ковальова, той театрально відкинув голову назад, поточився й зобразив із себе жертву протиправного нападу.

Далі підемо за хронологією, яку вдалося встановити вже під час судового слухання в справі про «побиття» луганського прокурора. Але спробуємо встановити, як би себе на місці Ковальова повів простий смертний, який уважає, що проти нього вчинено незаконні дії? Звичайно, — скажете ви, — він би звернувся до поліції. І це було б вірно, якби на місці прокурора був простий громадянин. Шлях, яким пішов Ковальов, був значно довшим, але, як виявилося, ефективнішим.

Він зателефонував до Сєверодонецька, де й до сьогодні перебуває луганська прокуратура, та пожалівся, що його в Харкові побили. З луганської прокуратури зателефонували до харківської обласної, якою на той час керував прокурор Данильченко, такий самий злодій, як і Ковальов, але рангом значно вищий (і як прокурор, і як злодій).

Цей ранг не дозволяв йому ходити до суду, але сприяв тому, щоб керувати діями організованого злочинного угрупування, створеного ним на базі прокуратури Харківської області. І керував «пахан прокурорської мафії» Данильченко, що називається, із-за куліс і в повному обсязі використовуючи телефонне право. Далі з обласної прокуратури також телефоном повідомили до місцевої № 5, і лише після цього слухняні районні прокурори викликали поліцію.

Ні до приїзду поліцейських, ні після Ковальов не виказував жодних ознак якихось тілесних ушкоджень.

Це, навіть, підтвердила Лєра з Ленінського суду, яка стала єдиним свідком обвинувачення. А сам Ковальов у заяві до поліції написав, що жодних тілесних ушкоджень у нього немає…

Але так тривало до зустрічі з гуру в галузі юриспруденції, а за сумісництвом заступником керівника місцевої прокуратури Олексієм Даниляком. Той добре знав, як слід фальсифікувати подібні справи й, судячи з усього, навчив цьому свого молодшого луганського колегу. При цьому Даниляк власноручно та в неробочий час допитав «потерпілого» у власному кабінеті.

І з благословення та злочинних дій представників прокуратур із Луганська й Харкова, а якщо бути точнішим — завдяки злочину Олексія Даниляка вже наступний день дав нові «докази» в справі. Експерт на внутрішньому боці лівої щоки «знайшов» садно й визнав його «легкими тілесними ушкодженнями». «Знайшов» ми взяли в лапки з тієї причини, що окрім цього самого експерта це садно ніхто й ніколи не бачив, воно не було зафіксоване на жодному носієві, а результати експертизи (якщо така дійсно проводилася) до робочого журналу внесені не були.

Та й сам експерт на прізвище Данильченко (ні, це не родич головного злочинця Харківщини, просто так співпало) працював експертом уперше в житті й усього четвертий місяць, як влаштувався на цю посаду. Тому, судячи з усього, саме його цілеспрямовано попросили написати висновок. Ну він і написав. Так, як умів.

Досудове розслідування в сфальсифікованій прокурорами справі проводилося в рекордно короткі терміни. Слідча Ключник А. В. хотіла за десять днів пред’явити обвинувачення й передати справу до суду. Але на цьому етапі в слідство втрутився ще один прокурор-фальсифікатор з прокуратури Даниляка — процесуальний керівник Павло Трифонов…

(Далі буде)

Зміст