Повернення з пекла війни
6 липня практично вся Опішня, що на Полтавщині, зустрічала героя з війни…
А потім проводжала його…
Проводжала в засвіти…
Сергій Окара загинув під Лисичанськом 29 червня. А за тиждень його співвітчизники вийшли на дорогу, щоб живим коридором зустріти героя…
Колись Сергій працював у поліції. Займав високу посаду керівника районного масштабу. А коли необхідно було відправляти підлеглих для участі в АТО, він поїхав туди сам і відслужив необхідний термін.
– Перед вторгненням агресора на нашу землю Сергій мав достойну пенсію, престижну роботу на газовому промислі, – розповідає колишній товариш по службі в поліції Володимир Пахомов. – Але вже 25 лютого, на наступний день після початку війни, він поїхав до військкомату та отримав повістку. Я навіть не встиг із ним попрощатися… А 28 червня увечері Сергій надіслав повідомлення кумам із проханням допомагати дружині й дітям. Також попрощався з рідними, а мамі просив передати, що загубив телефон і з ним довго не буде зв’язку… Він знав, куди йде. Сказав, що звідти не повертаються. Судячи з усього, командир дав можливість попрощатися з рідними… А вранці 29-го я дізнався, що Сергія більше немає…
Про те, що відбувалося під Лисичанськом ще тиждень тому, ми обов’язково колись дізнаємося. Зараз учасники й очевидці тих подій говорять лише, що там було пекло… 81 бригада, в якій служив Сергій Окара, понесла значні втрати. Лише в Полтавському районі в ці дні відбуваються поховання кількох військовослужбовців…
Один із них – колишній майор поліції та старший сержант ЗСУ Сергій Окара, якому у вересні мало б виповнитися 50 років. Жити й жити… На жаль, Україна вимушена втрачати найдостойніших своїх громадян, які боронять її від споконвічного й лютого ворога, котрий сотні років ненавидить і нищить усе українське.
Сергій захищав усіх нас. І смерть прийняв за всіх без виключення. Це розуміє кожен свідомий опішнянин. Тому дорога від початку селища й до домівки героя по обидва боки була заповнена людьми, які живим коридором і на колінах зустрічали свого героя. А потім так само проводжали його до місця постійного перебування – на кладовище.
Сергій повернувся додому. Назавжди…
