Інтелектуальні розмови під час війни
Сьогодні згадалася осінь 2018-го. Тоді 92 бригада боронила позиції в Авдіївці…
Нескладні функції прес-офіцера полягали в тому, щоб супроводжувати журналістів і операторів під час зйомок, надавати можливість знімальним групам переважно новинарних програм відвідати бійців на передовій і поспілкуватися з ними.
Зателефонував кореспондент з ТРК «Україна» Олександр Махов, бажає завтра приїхати та попрацювати.
– Що б ви, Сашо, – питаю, – хотіли відвідати? «Промку», шахту «Бутівка» чи може Верхньоторецьке?
– Якщо можливо, – відповідає Олександр, – я б поїхав на «Царську охоту».
«Царская охота» (Цареве полювання) – до війни популярний в Авдіївці розважальний центр, зруйнований ще в 2014-му. Але назва його дісталася в спадок місцю розташування підрозділу, що знаходився неподалік.
– Звичайно, можна. Ми завжди йдемо назустріч побажанням журналістів, – напівсерйозно напівжартома говорю йому.
Наступного дня розумію, чому Махов хотів їхати саме сюди. Тут командиром підрозділу був його давній знайомий Олександр Чабан, офіцер 92 бригади. Після теплої зустрічі хлопці залюбки спілкувалися на виключно інтелектуальні теми, що стосувалися культури й історії, світової політики й сучасного озброєння. Неблизька дорога до опорних пунктів на передовій сприяла процесу спілкування. При цьому розмова ця стосувалося лише їх, двох Олександрів. Доєднатися до неї хтось із присутніх не міг із-за надмірно інтелектуального рівня тем, які піднімалися, та запалу, що супроводжував комунікацію. Я спостерігав, як обидва співрозмовники отримували неабияке задоволення від такого спілкування…
А то ще була у хлопців така розвага. Чабан брав до рук мікрофона й камеру та випробовував себе в ролі журналіста. Ставив Махову розумні й каверзні питання, а той цілком серйозно на них відповідав. Виходило достатньо фахово як з одного, так і з іншого боку…
Наступного 2019 року бригада знову стояла в Авдіївці, але Олександра Чабана в ній уже не було. Говорили, що він звільнився та повернувся до цивільного життя, оскільки уваги потребувала дев’ятирічна донечка. Востаннє я бачив його минулого року в Харкові під час ходи на День Незалежності.
А через півроку, 24 лютого, коли країна прокинулася від вибухів, події кардинально змінили плани обох Олександрів на подальше мирне життя. Військова агресія недорозвинутого сусіда не залишала інших варіантів, як боронити Україну, ризикуючи власним життям…
Олександр Махов воював у складі 95 бригади й загинув під Ізюмом 4 травня…
Олександра Чабана, старшого лейтенанта й командира протитанкового взводу не стало 20 липня. Під час наступу 92 бригади на Гракове пряме влучання ворожої міни обірвало молоде життя…
Не знаю, як вам, а мені так хочеться вірити, що десь у засвітах існує якесь потойбіччя, де перебувають наші предки й до них після смерті доєднуються всі наші герої. І там десь на хмаринці сидять собі два Олександри – Чабан і Махов – і ведуть свої високоінтелектуальні розмови про політику й журналістику, культуру й історію, війну й мир, життя й смерть…
Так хочеться в це вірити!
А ще в те, що всі наші втрати на цій війні є недаремними. Що ті, хто віддав життя захищаючи Батьківщину, отримають вічне життя там, в іншому світі…
То ж слава нашим героям!
І вічна пам’ять…
Фото Олександра Кухаренка та Галини Куц
